У листопаді і грудні 2024 року Dart Center Europe в партнерстві з ЮНЕСКО за підтримки народу Японії і за участі Daily Humanity — базованої в Данії громадської організації, яка допомагає медійникам дбати про фізичну безпеку і ментальну стійкість у часи війни — організували три тренінги-ретрити з травморієнтованого лідерства і посилення стійкості для медійників. Тренінги допомогли кільком десяткам медійних лідерів і фахівців краще зрозуміти травму й навчитись підтримувати команди в час війни. А також бути більш готовими інформувати й модерувати дискусію в травматизованому суспільстві.
Формат події поєднав класичний тренінг, стратегічну сесію й елементи ретриту. Учасники змогли на три дні випасти з робочої рутини, щоб зосередитись на навчанні, обміні досвідом і мережуванні. Крім журналістів, редакторів і медіаменеджерів, до участі запросили психологів і менеджерів з персоналу, аби вони могли краще зрозуміти виклики, з якими стикаються медійники, і навчитися з ними працювати.
«Мені дуже сподобався формат: група людей, із якими було легко і вільно. Я довіряла їм, хоча більшість із них раніше не знала. Багато того, про що говорили на тренінгу, я розуміла інтуїтивно, але було важливо обговорити це з колегами», — розповідає Любов Раковиця, менеджерка видання «Новини Донбасу».
Її редакція пише про події регіону, значна частина якого окупована, а решта — охоплена бойовими діями. Любов також очолює неурядову організацію DII-Ukraine, яка підтримує медіа і проводить одну з найбільших медійних конференцій в Україні — Donbas Media Forum.
«Тренінг допоміг мені побачити і осмислити речі, про які я раніше не думала — наприклад, вторинну травму новинарів, дизайнерів і режисерів монтажу, які мають справу з травматичними новинами. Також особисто для мене була актуальною тема протидії онлайн-нападкам і кризової комунікації. Тут я могла поділитися власним досвідом», — говорить Любов. Вона вже використовує деякі техніки, засвоєні на тренінгу, у своїй повсякденній роботі, і планує поділитися знаннями з колегами.
«Не кожному журналісту підходять загальні поради щодо психічного здоров’я, навіть дуже фахові й якісні, — каже співорганізатор тренінгу Ґевін Різ, старший радник із навчання й інновацій Dart Center for Journalism and Trauma Колумбійського університету. Журналіст за фахом, Ґевін кільканадцять років працює з темою травми і глибоко розуміє психологічні особливості роботи медійників у час війни. — Під час цих тренінгів ми розбирали ці проблеми там, де вони виникають — у робочих процесах. Це розмова про журналістське ремесло так само, як про психічне здоров’я. Що допоможе журналістові повернутись до ведення інтерв’ю, якщо його раптом приголомшила болюча для нього деталь? Як створити у редакції культуру, за якої журналісти регулярно застосовують запобіжні заходи, що допомагають їм працювати з травматичними зображеннями безпечніше і, з професійної точки зору, ефективніше?»
Ґевін Різ знає багато простих практичних кроків, які може зробити редакція на шляху до забезпечення стійкості і психічного здоров’я команди. «За двадцять п’ять років роботи з редакціями з усього світу, які стикались із кризою, ми добре зрозуміли, наскільки важливу роль вони відіграють як потенційні інкубатори стійкості працівників, — каже він. — Проблема, звісно,в тому, що під час війни кожен перебуває в такому психічному і фізичному напруженні, що легко випустити з поля зору речі, які можуть допомогти».
Можливість побути кілька днів поза роботою дала медійникам змогу по-новому подивитись на важливі речі та зарядитися свіжими ідеями. Анастасія Ісаєнкова — продюсерка новин Суспільного, — як і вся її команда, працює в шаленому темпі, часто — в екстремальних умовах. «Протягом останніх трьох років у мене не було часу на себе. Я не могла зупинитись, подумати, проаналізувати свій стан, — розповідає Анастасія. — Натомість знаходила час, щоб надати певну емоційну підтримку журналістам і редакторам. Але чи зможу я робити це надалі, якщо моя психіка в якийсь момент остаточно скаже “досить”?»
Тренінг із травмоорієнтованого лідерства допоміг Анастасії зрозуміти, що діяти слід за алгоритмом надання першої медичної допомоги: спершу перевірити свій стан, допомогти собі, а потім — братись за допомогу іншим.
Схожі думки мотивували Катерину Сергацкову, співзасновницю Daily Humanity і співорганізаторку тренінгів, почати досліджувати тему ментального здоров’я медійників. За кілька місяців після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Катерина — керівниця медіа «Заборона» і мама двох дітей — зрозуміла, що більше не витримує. Стрес, постійне відчуття небезпеки і страх за близьких, потік гнітючих новин робили її життя нестерпним. Катерина бачила, що щось подібне переживають і її колеги в редакції, але не знала, як їм допомогти.
«Я розуміла, що ресурси людини не безмежні: ми вигоримо і просто не зможемо працювати далі, — згадує Катерина. — Психологи часто кажуть журналістам: о, ваша робота така важка, ви пропускаєте крізь себе всі жахи війни — то, може, змініть професію? Але ж ми не хочемо, щоб люди йшли з журналістики. Ми хочемо, щоб люди залишалися, розуміли себе і вміли собі допомогти».
Одним із рішень став розроблений разом із Dart Center тренінговий курс для лідерів медійних команд — журналістів, менеджерів і редакторів — а також фахівців, які працюють із медійниками. «Ми адаптували програму Dart Center про травму і стрес для себе. Розробили систему менеджменту ризиків для редакції з урахуванням ментального здоров’я», — розповідає Катерина.
Спілкуючись під час тренінгу з колегами з інших медіа, Анастасія Ісаєнкова дійшла висновку, що в багатьох українських редакціях бракує повноцінної культури підтримки. «Наше завдання як менеджерів — зробити все, що від нас залежить, аби людина була в ресурсі і працювала у якомога кращих умовах, — ділиться думками продюсерка новин Суспільного. — Чи здатна я, пройшовши тренінг, змінити все докорінно? Ні, бо це питання колективної відповідальності керівників і комплексного підходу. Але я намагатимусь бути активною слухачкою для колег, яким це потрібно. Не казати “йди у відпустку” чи просто питати “як ти?”, а з’ясувати в конкретної людини, що їй зараз необхідно. І, якщо це в моїх силах, забезпечити їй це».
Хоча на початку роботи Ґевін Різ попередив учасників, що цей тренінг — не терапія, можливість ділитись емоціями і досвідом, отриманим на роботі, без сумніву, пішла учасникам на користь. «Наше головне досягнення — те, що люди змогли вперше говорити вголос про свої проблеми, — коментує Катерина Сергацкова. — І зрозуміти, що вони з цими проблемами не самі. Практично всі менеджери стикаються з вигоранням, із журналістами, які не можуть робити свою роботу. Вони побачили, що звільнення — не єдиний вихід із цієї ситуації. В нас є кілька історій успіху: редактори після участі в цій програмі змогли повернути людей у команду».
Завдяки освітнім і просвітницьким зусиллям неурядових організацій, які працюють в Україні, питання ментального здоров’я, стійкості і турботи про себе дедалі частіше стоять на порядку денному медійної спільноти. Та загалом ця тема залишається табуйованою й недостатньо обговорюваною, а рівень знань — низьким.
Чимало медійників не розуміють, що з ними відбувається, не знають, як дати цьому раду, і не наважуються або не вважають за потрібне про це говорити. За словами Катерини, це подвійна загроза: журналісти не розв’язують свої проблеми і не готуються до висвітлення проблем суспільства, в якому ніхто не уникнув впливу війни, а у великої частини людей може розвинутись тривалий посттравматичний стресовий синдром. «Дізнавшись більше про травму, журналісти можуть бути частиною процесу відновлення України, — каже Катерина Сергацкова. — Вони зрозуміють не тільки себе, а й, наприклад, ветеранів, які повертаються з війни».
Ґевін Різ називає одним із викликів, які стоять перед ініціативами з просування травмообізнаності, саме слово «травма» — воно відштовхує, адже тема змушує людей непокоїтись за власне здоров’я. В Україні, як і в інших країнах, люди схильні радше приймати патологічний стан, аніж розглядати дискусію як шлях до посилення навичок і знань, корисних для роботи з важким матеріалом, що може завдати болю.
«Ми заохочуємо редакційні команди говорити про реакцію на травму, а не про її симптоми. Люди, зокрема журналісти, реагують на ситуації, які включають смерть, каліцтво чи сексуальне насильство. Що ближче вони до центру подій, то сильнішою й болючішою може бути ця реакція. Журналісти отримують дозу травматичного впливу, працюючи з зображеннями та іншим контентом, що зображає смерть, насильство тощо. Але такі реакції не обов’язково вказують на довготривалі психічні захворювання», — пояснює Ґевін.
«Що більше розуміння й обізнаності ми можемо додати до наших власних реакцій, то краще ми готові давати їм раду, — коментує співорганізатор проєкту. — А відкидання цієї теми зменшує нашу спроможність бути ефективнішими у роботі з важкими історіями й в управлінні колегами, які потребують підтримки, а також більш проникливо і співчутливо дбати про самих себе. Обізнаність і обмін знаннями — це перший крок».
Подивитися інші матеріали, пов'язані з цією темою
Для лідерів медійних команд, які хочуть навчитися працювати з травмою, Dart Center підготував адаптований підручник «Як керувати стійкістю», опублікований у вільному доступі. В цій версії підручника використаний досвід українських медійників, які вчаться долати виклики часів великої війни.
