ЩО ВАРТО ЗНАТИ КОЖНОМУ ЖУРНАЛІСТУ
- Упродовж годин і днів після пережитої травматичної події мозок людини обробляє спогади. Це природна частина реакції на травму, але іноді людина може «зациклюватись» на цих спогадах, що призводить до більш серйозних і довгострокових наслідків для психічного здоров’я. Іноді запитання журналістів про травматичну подію можуть вплинути на те, як ці спогади закріплюються в пам’яті, і на сам характер самих спогадів.
- Запитання щодо безпорадності людини в той момент або обговорення на цю тему можуть призвести до того, що відчуття безпорадності закарбується в пам’яті. З іншого боку, питання про те, що людина зробила, аби вижити, можуть сприяти формуванню психологічної безпеці та підвищенню стійкості до довготривалих наслідків травми.
- Травма зазвичай пов’язана з ситуацією, коли людина втратила здатність контролювати або зупинити те, що з нею відбувається. Підходи до проведення інтерв’ю, які підкреслюють, що людина має контроль над тим, як це інтерв’ю відбувається, включно з обговорюваними темами, створюють атмосферу психологічної безпеки.
- Травма може викликати сильні емоції, зокрема гнів і лють. Іноді ці емоції спрямовані на працівників ЗМІ, особливо якщо людина відчуває, що її експлуатують, знімають без дозволу або ставляться до неї з неповагою. В окремих випадках реакцією на травму може бути дисоціація – стан, коли людина втрачає орієнтацію в часі та просторі й може демонструвати «погляд у далечінь». Мовний центр у мозку може бути повністю вимкнений. Якщо це сталось, переконайтеся, що людина перебуває в безпечному місці, і попросіть про інтерв’ю когось іншого з тих, хто пережив трагедію. Не варто брати інтерв’ю у людини, яка перебуває в такому стані.
- Дотримання базових принципів поваги, емпатії та можливості вибору збільшує ймовірність проведення більш глибокої розмови і, зрештою, отримання кращої розповіді, ніж повторення стереотипних запитань-кліше на кшталт «як ви себе почуваєте?».
- Проведення інтерв’ю з людьми, які пережили травму, або перегляд фото чи відео травматичних подій з метою редагування матеріалу чи відбору зображень для публікації наражають працівників ЗМІ на вікарну (опосередковану) травму, яка в деяких випадках може бути такою ж руйнівною, як і власно пережитий досвід. Це особливо стосується журналістів, які висвітлюють численні травматичні події протягом тривалого періоду часу.
- Деталі інтерв’ю можуть бути нечіткими. Респонденти можуть втратити пам’ять і не згадати всіх деталей того, що сталося. Не варто тиснути на них, щоб вони це згадали. Спогади можуть прийти з часом. Підтверджуйте інформацію за допомогою інших джерел, як це робиться у випадку з будь-якими новинами
ПІДГОТОВКА ДО ІНТЕРВ’Ю
1. Вивчіть ситуацію до виїзду на місце.
Якщо можливо, прибувайте на місце події вже маючи інформацію про те, що сталося, і як це вплинуло на людей поблизу. Якщо ви будете поінформованим репортером, вам не доведеться ставити загальні запитання про інцидент і ви зможете зосередитись на тому, що хоче розповісти людина.
2. Переговоріть зі своїм редактором або консультантом заздалегідь.
Перш ніж вирушати на місце події, обговоріть план збору інформації для новин і проведення інтерв’ю. Можливо, він/вона дасть вам додаткові поради. Ви також можете поінформувати його/її про свої плани та обговорити будь-які проблеми, що турбують вас.
3. Будьте уважні до середовища.
Коли ви прибудете на місце події, переконайтеся, що загроза минула і воно безпечне. Запитайте себе, чи є потреба сховатись або знайти безпечне місце. Травматичні події можуть тривати хвилини, години, дні або тижні, і ви повинні подбати про свою власну безпеку, перш ніж почати повідомляти про них.
4. Зв’яжіться із своїм редактором.
Не забудьте зв’язатися з редактором, коли прибудете на місце події і перед тим, як брати інтерв’ю. Ви маєте запевнити його, що перебуваєте в безпечному місці, особливо якщо подія пов’язана з ризиками.
5. Готуйтесь до того, що робота буде тривалою
Залежно від місця, де сталася травматична подія, та погодних умов на момент події, візьміть із собою деякі допоміжні речі (наприклад, воду, дощовик, капелюх, додаткові батарейки тощо) на випадок, якщо прийдеться перебувати на місці події протягом тривалого часу.
6. Будьте обережні у спілкуванні з джерелами інформації – будьте відкриті, спокійні та говоріть лагідно.
Повідомте, хто ви, яку організацію представляєте, що буде з інформацією, яку ви отримаєте під час інтерв’ю, як вона може бути використана в матеріалі і коли він з’явиться в публікації. Поясніть, чому ви хочете поговорити з ними. Якщо вони відкриті для інтерв’ю – продовжуйте. Якщо ні – залиште їм свою контактну інформацію і попросіть зв’язатися в будь-який час, якщо вони захочуть поспілкуватися. Якщо ж вони не зацікавлені в розмові або не бажають говорити під запис, у вас буде нагода знайти інше джерело.
7. Переконайтеся, що ваш співрозмовник не потребує медичної допомоги.
Перш ніж переходити до запитань, спочатку поцікавтесь, чи потрібна їм медична допомога, і поінформуйте, як вони можуть її отримати.
8. Дозвольте суб’єкту інтерв’ю певний ступінь контролю.
Люди, які пережили травматичну ситуацію, потребують відновлення контролю над своїм життям. Один із способів врахувати – дати їм можливість приймати певні рішення в процесі інтерв’ю. Наприклад, де вони хотіли б сидіти, або які фотографії чи зображення вони хотіли б, щоб ви використовували. Ви також можете попросити їх сказати, коли вони хочуть зупинитися або зробити перерву, особливо під час тривалих інтерв’ю. Запитайте, чи хочуть вони, щоб хтось з їхніх друзів або членів сім’ї був присутній під час інтерв’ю. Нагадайте, що вони зараз у безпеці (за умови, що це правда!). Ці маленькі кроки можуть мати велике значення.
Навіть прагнучи надати якомога більше контролю респонденту, буде корисно підготувати варіанти відповідної обстановки для проведення інтерв’ю. Уникайте ситуації, коли вас слухають діти, навіть якщо дорослі кажуть, що вони до цього звикли. Те, що діти почують, може вплинути на них.
9. Підготуйте респондента.
Перед початком інтерв’ю окресліть у загальних рисах теми, які будуть порушені. Поясніть мету вашої роботи і те, чого ви сподіваєтеся досягти. Це дозволить респонденту підготуватися емоційно, щоб не відчувати себе атакованим запитаннями, не очікувати несподіванок від вашої роботи і мати справжній шанс вирішити, чи може і чи хоче він\вона говорити з вами.
ПІД ЧАС ІНТЕРВ’Ю
1. Будьте щирими під час зустрічі з людьми, які пережили травму.
Не говоріть зверхньо. Не запитуйте «Як ви себе почуваєте?» і не кажіть «Язнаю, як ви себе почуваєте», – адже в більшості випадків ніхто не знає, що переживає інша людина. Проявляйте підтримку манерою розмови.
Безпечний спосіб розпочати інтерв’ю – запитати «Що б ви хотіли мені розповісти?» або «Що сталося з вами?». Це дає респонденту відчуття, що він
може контролювати інтерв’ю та його зміст. Якщо респондент хоче детально
розповісти про якусь частину події, наприклад, про колір чиєїсь сорочки,
дозвольте йому це зробити. Швидше за все, ці деталі – це частина обробки
інформації мозком. Не переривайте розповідь і не відволікайте, ставлячи
питання, які вони можуть вважати несуттєвими (навіть якщо самі ви вважаєте
їх важливими). Ця інформація, швидше за все, з’явиться згодом.
2. Проявляйте емпатію під час інтерв’ю.
Емпатія – це здатність розуміти відчуття, почуття, думки і рухиіншої людини.
Використання певних слів може вплинути на хід інтерв’ю і на те, як ваш
співрозмовник реагує на нього. Емпатійний підхід до інтерв’ювання
демонструє респонденту вашу зацікавленість, уважність і турботу під час розповіді його історії.
Такі репліки можуть включати наступні:
- Отже, ви кажете, що…”
- З того, що ви кажете, я бачу, наскільки ви були…
- На це, мабуть, було дуже важко дивитися…
3. Не сприймайте все на свій рахунок.
Іноді постраждалі можуть уникати зорового контакту або неохоче надавати потрібну вам інформацію. Не сприймайте це на свій рахунок, можливо, вони просто намагаються впоратися з ситуацією.
4. Реагуйте спокійно, якщо респондент демонструє емоційну реакцію.
Інтерв’ю про травматичні події можуть бути болючими, і сльози вашого
респондента можуть мати багато причин. Іноді питання або тема самі по собі
викликають сильні емоції, або ж розмова про подію призводить до
вивільнення стримуваних почуттів. Якщо респондент плаче або появляє гнів
чи лють, пам’ятайте, що він\вона може не бажати, щоб його знімали у такому
вразливому стані. Інтенсивні емоційні реакції, які записуються і транслюються
або публікуються, можуть сприяти тому, що ці спогади «вкарбуються» у
пам’яті. Завжди пам’ятайте, що людина набагато більша за те, що з нею
сталося, або що вона відчувала в той момент, коли це відбувалось.
Припиняти запис, коли реакція «варта уваги для новин» може здатися
контрінтуїтивним, але може виявитись, що те, що втрачається візуально, ви
компенсуєте довірою, яку будуєте з вашим респондентом. Вимикати чи ні
записуюче обладнання, вирішуйте на власний розсуд, але завжди виконуйте
чітке прохання респондента (пам’ятайте, що відновлення відчуття контролю
над власним життям – це перший крок на шляху повернення до безпеки).
5. Вдячність і визнання матимуть велике значення.
Наприкінці інтерв’ю подякуйте постраждалій особі та визнайте, що їй,
можливо, було важко говорити про це. Запропонуйте побачити її історію до
того, як вона буде опублікована (якщо це можливо), щоб вона могла
виправити будь-які неточності щодо фактів. Насамкінець запитайте, що вона
робитиме одразу після інтерв’ю. Якщо це можливо, порадьте їй зробити щось
приємне або залишитися поруч із людьми, які її підтримують.
У підсумку, корисні питання включають у себе наступні:
- Що з вами сталося?
- Що б ви хотіли мені розповісти?
- Які рішення, на вашу думку, допомогли вам пережити інцидент?
- Що вам потрібно зараз, щоб відчувати себе в безпеці?
- Що ви робитимете після цього інтерв’ю, аби почуватися в безпеці?
ПІСЛЯ ІНТЕРВ’Ю
1. Зверніться до свого редактора.
Не забудьте зв’язатися з ним після завершення інтерв’ю. Вам потрібно, щоб він знав, що ви в безпеці.
2. Не поспішайте з публікацією.
Коли настає час робити матеріал, особливо екстрений, природною реакцією може бути поспіх (наприклад, зібрати кілька цікавих свідчень і скласти з них розповідь). Якщо ж у вас є час, скористайтесь ним. Перегляньте свої нотатки, уважно прослухайте записи інтерв’ю і не соромтеся передзвонити своєму джерелу, щоб підтвердити або перевірити інформацію.
3. Ваша стаття чи сюжет має вплив.
Історія, яку ви напишете про людей, у яких взяли інтерв’ю, стане статтею чи сюжетом, які ваші джерела збережуть назавжди як пам’ять та історичний артефакт. Розповідаєте історію усвідомлено, і пам’ятайте, що вона вплине на людей, у яких ви брали інтерв’ю, та інших осіб, яких зачепила травматична подія. Перевіряйте факти та деталі. Нічого не припускайте. Неправильне написання імені або невірна деталь, важлива для жертви, може призвести до подальшої травми.
4. Поговоріть з друзями, родиною, колегами чи редактором. Не стримуйте свої почуття.
Не забувайте, що висвітлення травматичної події може вплинути і на вас: обов’язково знайдіть спосіб поговорити про пережите з друзями, родиною, колегами чи редактором. Можливо, вони висвітлювали щось подібне та/або можуть просто вислухати вас. Не варто тримати свої емоції в собі; ділитися досвідом – це один із способів впоратися з побаченим і висвітленням такої складної події. Нагадуйте собі, що ви в безпеці.
